усі інтерв'ю

Іван Дацько

Біографія

Іван Дацько – греко-католицький священик, доктор богослов'я, професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина), президент Інституту екуменічних студій УКУ. Після легалізації УГКЦ приїхав в Україну разом з кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським. Був канцлером Львівської архієпархії, згодом – генеральним вікарієм Львівської архієпархії, канцлером патріаршої курії. З лютого 1997 р. за дорученням глави УГКЦ Любомира Гузара відповідає за зовнішні зв’язки УГКЦ.

Про інтерв'ю

Інтерв'юер Орися Потупа
Дата липень 1996 р.
Місце Львів

Завантажити:  

Share
Касети: На початок

Tape 1 Касета 1

 

Отче Іване, прошу представитись.(00:00:28)

 

Я є син української діаспори і народився вже після Другої світової війни у Німеччині. Дитинство я провів у Великій Британії, в Північній Англії. Відтак я вчився в Українській папській малій семінарії у Римі, вступив до Папської колегії Святого Йосафата у Римі, (00:01:00) де студіював у Папському Урбаніанському університеті. Тоді я студіював в Інсбруці у колегії Канізіанум і в Інсбруцькому державному університеті, де спочатку здобув магістерку з теології. Відтак я був свячений на священика як священик Львівскої архиєпархії покійним патріярхом Йосифом кардиналом Сліпим, який після свячень вислав мене на дальші студії богослов’я до Інсбрука, де я здобув докторат з богослов’я у 1974 році. Я був в Австрії, а тоді покійний патріарх Йосиф прикликав мене назад до Риму, де я якийсь час був префектом студентів у колегії Святої Софії, а від січня 1976 року я був секретарем (00:02:00) покійного патріарха Йосифа кардинала Сліпого і мешкав у Ватикані, а відтак в Українському католицькому університеті і в патріаршому дворі в Римі. Після смерті патріарха Йосифа, теперішній глава патріарх Мирослав Іван кардинал Любачівський попросив мене бути його секретарем і канцлером, і тоді почалися всі зміни в Україні. Я тоді був сильно заангажований… Хоч я вже почав ту працю ще за життя покійного Йосифа кардинала Сліпого, у цій справі, щоб роздобути легалізацію і свободу Українській Греко-Католицькій Церкві. Я редагував якийсь час «Вісті з Риму» і Українську пресову службу, був заангажований в Комітет по підготовці Тисячоліття Хрещення Руси-України під час римських святкувань. А відтак, (00:03:00) як надійшла ця перебудова, як зачав Радянський Союз тріщати, то я перший раз приїхав в Україну у 1990 році, а потім вернувся в Україну напостійно з нашим теперішнім блаженнійшим патріархом Мирославом Іваном кардиналом Любачівським. Я був тут спочатку канцлером, а відтак канцлером Львівської архиєпархії, а відтак блаженніший мене найменував протосинкелом, генеральним вікарієм Львівської архиєпархії, а після номінації єпископів-помічників, блаженніший мене найменував канцлером Патріаршої курії. Цю функцію я сповняю до сьогоднішнього деня, хіба що одна деталь, що вся моя родина живе від 1975 року у Канаді. Отже, така є моя… такий мій життєпис, моя життєва сильветка. (00:04:00)

 

Отче, коли Ви долучилися до процесів, які привели Україну до незалежності?

 

Я є священиком, я не є політиком чи політичним діячем, але я ніколи не забуду, — це було, здається, в травні 1978 року, коли одного дня прикликав мене покійний блаженніший патріарх Йосиф і сказав мені, що Ви повинні в особливий спосіб слідкувати і інформувати про події, які стосуються Української Греко-Католицької Церкви і, взагалі, українського народу, тому що прийде час, коли ми найменше того будемо сподіватися, що Україна напевно стане вільною і самостійною. І він дав мені цю відповідальність, яку я сповняю до сьогоднішнього деня — координувати всякі (00:05:00) допомогові акції на користь і Української Католицької Церкви, але рівно ж і на користь Православних наших Церков, і рівно ж наших правозахисників, чи дисидентів, чи взагалі тих, що сиділи по різних тюрмах, і так що фактично я почав ту працю так серйозно від 1988 року. Я був у дружніх стосунках і в ділових… в діловій праці з організацією «Церква в потребі» і з її основником — отцем Веренфрідом ван Страатеном. Від довшого часу плекала дуже особливі стосунки з нашими правозахисниками пані доктор Анна Галя Горбач з Західної… тоді із Західної Німеччини, з Німеччини, яка переписувалася з цілим рядом наших… наших священиків, наших (00:06:00) правозахисників. І перша велика акція була, що ми починали висилати пакунки нашим священикам, нашим єпископам, сестрам, — це дуже були дорогі пакунки і понад 30 процентів йшло на податки, так що було велике питання, чи варто це висилати, але мені… нам встановили бюджет, щоби на висоті 100 тисяч доларів, і ми висилали п’ятсотдоларові пакунки, і реакція була дуже велика, люди дякували, правда, в декотрих випадках, може, не доходило. І ми висилали ці пакунки з Німеччини, висилали ті пакунки з Бельгії, висилали ті пакунки головно з Лондону. Це був такий, це були такі перші кроки і ця акція, я думаю, продовжилась майже до 1985 року, але тоді ми… зачали напливати певні новини, відомості, (00:07:00) то ще були часи брежнівщини, отже часу Брежнєва, і доходили вістки в дуже цікавий спосіб – на полотні – від владики місцеблюстителя Володимира Стернюка. Приходили деколи відомості від Владики Павла… Від Владики Павла Василика, від різних сестер василіянок, служебниць, від отців василіян, від одного чи другого отця редемпториста, чи якогось брата студита. І ми так то все збирали, збирали. І в 1983 році я став редактором «Вістей з Риму» — це був… це був місячник, яким ми інформували про життя Вселенської Церкви в Римі, отже, що робить папа. Ми інформували рівно, що робив покійний патріарх Йосиф у Римі, і рівно зачали збирати різні інформації з України чи зі Східної Європи. (00:07:00) І так розкрутилася ця діяльність, і потім продовжувалася ця праця, і завжди більше і більше інформації напливало. Тоді зачала виходити «Хроніка католицької церкви в Україні» дещо… То було в стилі тієї хроніки, що виходила в Литві, і тоді ми починали нав’язувати зв’язки з тими правозахисниками, з тими… тими, що обороняли Українську Греко-Католицьку Церкву, з цими владиками і священиками. Ну і очевидно, як прийшов Горбачов до влади, тоді то вже було легше, і потім були вже і встрічі навіть з такими видатними людьми, як Сахаровим, — блаженіший стрічався. (00:08:00) Якщо я можу ще згадати про Сахарова, то ще було в 1977 році, коли покійний патріарх Йосиф виступав, і він сказав мені читати свої свідчення, він хотів бути тільки присутнім. Отже тоді, очевидно, на тім трибуналі Сахарова, то зробило дуже велике враження, коли покійний патріарх Йосиф заговорив, то була ласка для мене, бо моїми устами так би мовити, про ту… про стан нашої церкви, а вже в 1987 році ми… Блаженніший Мирослав кардинал Любачівський стрінувся з тим же Сахаровим у Римі, де ми, то було у 89-му році, у 89-му році стрінувся патріарх Йосиф зі Сахаровим і ми мали ту зустріч, де конкретно блаженніший вже ставив певні вимоги, щоби дійшло до легалізації, до свободи, до публічного визнання, до свободи сумління для віровизнань в Україні. Отже і так потім, вже після  88-го, після року тисячоліття, вже напливало стільки інформації, (00:10:00) що нам фактично вже було ясно, що дійде до легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Передумовою… Передумовою такої дати була дата 4-го серпня 1987-го року, коли прийшла, прийшла ця відомість, прийшла ця вістка і той документ, де підписалися владика Павло Василик, здається, був владика Іван Сенедій — підписався, і цілий ряд священиків і вірних, щоби була публічно визнана Українська Греко-Католицька Церква. Я кажу потім та, той маленький м’ячик став лавиною, і тоді ті вістки поширилися, ми то подавали потім до преси через наше… наше прес-бюро, так що, я думаю, що в якійсь мірі послужився мною Господь Бог, щоби стан Української Церкви став відомим, (00:11:00) і що остаточно та наша церква здобула свою волю, легалізацію, свободу.

 

Отче, чому Ви цікавилися подіями в Україні, тодішній ще…  в Українській радянській соціалістичній республіці?

 

Милий Боже, ми  є українцями. Ми жили цією Україною. Нас вчили її любити, ми молилися за свободу, волю для  української церкви, для українського народу, і ми почувалися, що це є… Ми відчували, що це є нашим обов’язком. Головно ми ще працювали з покійним патріархом Йосифом, то він цілий час говорив нам, що прийде цей час, — він збирав ті книжки, він, він жив цією церквою, (00:12:00) він жив цією Україною, він домагався в кожній інстанції від найвищої до найнижчої, з якими він стикався, щоби, значить, заговорити про українську церкву, про мовчазну церкву, як тоді говорилося, і про український народ. Ми відчували, що то був наш зов крові, і то був наш обов’язок, і тому ми його радо виконували.

 

З якими угрупованнями чи організаціями Ви співпрацювали у кінці 80-х на початку 90-х років?

 

Ну, я вже згадав про організацію «Церква в потребі». Ми працювали і рівно  з організацією також, яка зв’язана з Німецькою єпископською конференцією, то називалось «Europeans Fundation», отже Европейський допомоговий… Европейський допомоговий фонд. Потім ми були посередньо і безпосередньо зв’язані з міжнародною… з Міжнародною амністією… (00:13:00) то були головні, так би мовити, такі світські… церковні і світські організації. Ну, очевидно, будучи канцлером ще покійного патріарха Йосифа, а пізніше теперішнього блаженнішого, я був у постійному зв’язку з державним секретаріатом Римського апостольського престолу, з Папською Радою, чи тоді називався також Секретаріат Єдності Християн із кубригацією для східних церков. Дуже багато працювалося і про це мало пишеться, але речі говоряться з різними амбасадами, посольствами при Римському апостольському престолі. З кожним роком зростало більше зацікавлення чи американської, чи британської, чи німецької, чи італійської, чи іспанської амбасади при апостольськім престолі. Це означало не лише йти на розмови, чи розмовляти з послом чи з якимось там відпоручником, але й рівно ж писати досить (00:14:00) солідні і довгі меморандуми, де з’ясовувалося ситуацію нашої церкви. Очевидно, то потім опинялося на б’юрках прем’єрів і президентів різних держав. Тоді відбувалися різні з’їзди, Гельсинські угоди… Я пригадую… чи то було в Білгороді, чи в Мадриді, отже тоді завжди наша канцелярія дуже усильно працювала, щоби доставляти чи Ватиканській делеґації чи іншим делеґаціям різних держав про стан нашої церкви і народу.

 

З якими консеквенціями Ви стикалися в результаті Вашої роботи?

 

Ну, спочатку було багато скептицизму. Я пригадую, як в 1980 році покійний патріарх Йосиф виготовив цей, цей звіт, що так скажу, — про стан нашої Греко-Католицької Церкви в Україні,  (00:15:00) і то читав, теперішній владика Гузар, від його імені перед Конґресом, «Церквою в потребі» в Кинігштайні, то я раз потім стрінувся з таким відомим німецьким журналістом — Ганс-Яков Штеле, який написав таку славну книжку: «Die Ostpolitik des Vatikans», отже «Die Ostpolitik des Vatikans». І він тільки мені так, на такому прийомі, в тому австрійському посольстві сказав: «Ну, я не знаю, чи то є дійсністю, чи то є тільки сном, що написав Ваш кардинал». Були… було і чимало скептиків, бо треба собі усвідомити, що при кінці 70-х на початку 80-х років радше думали, що та Церква Греко-Католицька згине, а що той Радянський Союз буде вічно існувати, ну, навіть такий славний журналіст, як Ганс-Яков Штеле помилився. (00:16:00) Отже і тут виявилося, що те, що писав патріарх Йосиф, фактично все було дуже обґрунтованим і це було базоване все на фактах, отже і тим самим наша вірогідність дуже зросла, а потім як зачали певні… ті дипломати через Римський апостольський престіл контактуватися зі своїми колегами-дипломатами посольськими в Москві, а там ті почали провіряти на місцях певні речі, тоді ми бачили, що вже наші, наші ставлення трактують дуже, дуже серйозно до тієї міри, що пізніше вже навіть як Президент Рейган приїжджав до Москви, то стрічався чи з паном Чорноволом, чи з Горинями, братами Горинями і тими подібно, отже, то… То так би мовити нагромаджувалося, і я думаю, своєю працею, достовірною інформацією ми виробили перед дипломатичним світом, перед церковним (00:17:00) світом, перед журналістами, перед світовою опінією серйозно… серйозну марку, що ми правильно інформуємо про стан нашої церкви. Ми ніколи не занімали якихось політичних позицій. Ми просто казали, що мають бути, мають бути зареспектовані основні … пошановані, основні права всього українського народу і всіх віровизнань України. І те, до тих основних правил належить свобода совісті, свобода всієї церкви, тому що існують ті вірні, то є фактом, що існували і існують ці вірні Української Католицької Церкви, що та Церква має роздобути свою свободу.

 

З якими труднощами Ви зіштовхувались у своїй роботі?

 

Ну трудності були, як я сказав, — скептицизм, подеколи брак фондів, брак розуміння, але на загал, я би сказав, що у 80-х роках (00:18:00) головно вже… Ви пригадуєте, то був 82-й рік — вмирає Брежнєв, за кілька місяців вмирає Черненко, потім вмирає Андропов. Отже, то… до цього той весь блок зачав раптом тріскати, а тоді приходить Горбачов зі своєю гласністю і перебудовою, яку… яким, я думаю, він хотів рятувати Радянський Союз, але, значить, я вважаю, що Боже провидіння послужилося так тою особою, яким був Михайло Горбачов, щоби розпалася та остання імперія, яка існувала 1991 року. Отже, труднощі були, але вони були поборимі, і була.. і то було дуже велика сатисфакція працювати в тій ділянці, і бачилися ті успіхи і Боже благословення, і нарешті відчувалось, що «Гей,  Бог вислуховує наші молитви». Я особисто думаю, що чотири причини спричинилися до того, що розпався Радянський Союз, і що Українська Церква роздобула знову свою волю і свободу. Перша причина — це є Божа сила, Божа ласка. Бог вислухав наші моління. Народ, люди доброї волі молилися, працювали і тут, в рідному краю, і на чужині, щоби Україна і ті інші народи Радянського Союзу стали свобідними. Другий чинник, другий, — бо дуже важна особа була, був, був Папа Іван Павло II. Папа зі Сходу, Папа слов’янин, Папа, що знав, хто… який знав, що це комуністична система. І він від самого початку свого понтифікату (00:20:00) виразно сказав, що тепер мовчазна церква буде говорити устами святійшого отця, а в січні 1988 року, коли його журналісти питалися, чи він поїде в Москву, до Москви, з нагоди Тисячоліття і так далі. То він виразно заговорив про Українську Греко-Католицьку Церкву і сказав: «Ця церква впродовж століть була вірна Петрові, то тепер Петро має бути вірним супроти них», — то для нас дуже було великим піднесенням, коли він це сказав у січні 88-го року. І, напевно, його вибір спричинив те, що потім сталося в Польщі, і рухові «Солідарності», і в Східній Європі, а відтак те, що сталося в інших східних державах… державах Східньої Європи і Радянського Союзу. (00:21:00) Третім фактором, — то були, то було Тисячоліття Християнства Київської Руси-України. Раптом християни України, християни Росії, християни Білорусії відчули свою християнську ідентичність. І радянський уряд не міг знехтувати тими святкуваннями. І приїхала велика делеґація Римського апостольського престолу, і потім наші святкування в Римі. Приїхало близько 7 тисяч прочан з української діаспори. Папа видав окремий документ для Вселенської церкви «Euntes in mundum» («Ідіть у світ)», але для нашої церкви видав ще окреме посланіє — «Великий дар хрещення» («Magnum Baptismi Donum»). Отже хрещення України дало цю свідомість — ми є (00:22:00) християнським народом. Ну потім прийшов 89-й рік… Зараз після 88-го року… Отже і впав берлінський мур. Знаємо, що сталося в Румунії, в Угорщині, в Польщі, ну, і потім Україна пішла тим шляхом. А четвертою людиною, четвертим чинником, я думаю, то що я сказав, — Михаїл Горбачов, Боже проведіння послужилося ним. Він почав цю гласність і перестройку чи перебудову, і він може не усвідомлював собі, що відбирають одну цеголку — ціла будівля завалиться. Він хотів урятувати тим Радянський Союз. Але разом повідкривалися вікна, і відкрилися двері, — тоді вже було годі їх зачинити, годі було їх вже закрити. Отже, це були, я думаю, головні причини, що довели до розвалу Радянського Союзу. (00:23:00) І до проголошення самостійності в українській державі, але рівно ж до легалізації Української Греко-Католицької Церкви.

Отче, який Ваш внесок у здобуття Україною незалежності?

 

Ну, насамперед, як ми ще були в Римі, отже я найближчий співробітник блаженнішого Мирослава Івана. Коли Горбачов їхав по різних країнах Західної Європи, то так було зорганізовано, що заки він їхав до якоїсь країни, то блаженніший їхав до тієї країни. І так блаженніший мав довшу зустріч в Міністерстві закордонних справ Великої Британії чи, скажім, у Брюсселі, як мав їхати до Європейського Союзу Горбачов. Кілька днів перед тим приїхав блаженніший, і давалася (00:24:00) відповідна інформацію, і готувалося відповідні так само меморандуми, і просилося підтримки в тих держав, що в Європейському Союзі, щоби дійшло до проголо… щоби дійшло до освободження

Української Церкви і освободження українського… українського народу. І, я думаю, що в особливий спосіб прислуховувалися до блаженнішого, бо в діаспорі… представникам Західних держав було тяжко визначитися, хто може бути речником українського народу, а глава Церкви — кардинал Вселенської Церкви був природно такою особою. То вже започаткував покійний патріарх Йосиф. Він їхав і відвідував різних глав держав, але це продовжував і блаженніший… І очевидно ми підготовляли ті всі виступи блаженнішого, його меморандуми і реферати. Ну, приїхавши тут у дев’ятдесят…, значить, я потім приготовляв разом з іншими своїми колегами священиками (00:25:00) і мирянами повернення блаженнішого в Україну. Отже, перший раз приїхав я четвертого… То було в березні 1990 року, зараз після того, як працювала чотиристороння комісія. Ну, ми всі знаємо, які були вислідки цієї чотиристоронньої комісії, але вже тоді відбувалися зустрічі з Єпископатом, вже приїхав …, і поїхав я не тільки до Львова, але до Івано-Франківська і до Чернівців, і їхалося так само і в Київ. Потім знову в тому році, бодай три… три рази ми приїхали… Ну і в кінці приїхав блаженніший 30-го… 30 березня 1991 року, і я пригадую, як ми просили візу у радянському посольстві в Римі при Апостольськім престолі, то посол Юрій Карлов.., ніколи ми (00:26:00) не-… не казав, що це є повернненя блаженнішого, а що це є тільки візит, візит блаженнішого в Україну, аж потім то закріпилося, що він їде на постійно. Ну то вже був 91-й рік, Україна ще була частиною Радянського Союзу. Ми ще були досить шоковані тим всім, що сказав Президент Буш рік перед тим, коли він всіх… Того самого року він ще закликав, що би, знаєте, бути в тому Радянському Союзі, що було фактично великим анахронізмом, тому що кілька днів раніше Україна проголосила свою незалежність, але вже, коли блаженніший приїхав, то говорилося дуже чітко… він у своїх промовах дуже чітко говорив про суверенітет України, про самостійність України. Як відвідував тоді Голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, пізнішого першого президента, то тези були дуже ясно поставлені. (00:27:00) І фактично, під час цієї візити в Леоніда Кравчука, блаженніший формально заявив і домагався, щоб була злегалізована Українська Греко-Католицька Церква, і це було зроблено того дня. В тих днях між 24-м і 27 травнем, конкретно 26 травня 1991 року була злегалізована Українська Греко-Католицька Церква. Блаженніший, крім Голови Верховної Ради Кравчука відвідує і прем’єр-міністра, міністрів пана Вітольда Фокіна, відвідує Анатолія Зленка — Міністра закордонних справ. Відвідує Верховну Раду, отже його приймають на найвищому, на найвищому рівні. Ну і прийшов той час путчу, і прийшов той путч, і, ну, то було спочатку певна тривога, дехто… дехто з наших, приїхав зі Заходу, вже думав, що нас (00:28:00) випросять з України, що нам доведеться вертатися, бо можуть… скажуть, вже блаженнішому, щоби вертався до Риму — не прибував сюди. Але нам люди казали: «То довше не буде тривати, як три дні», — спочатку був певний страх. Я пригадую, просили мене в соборі Святого Юра переховувати може певні фотокопірки чи комп’ютери. Я казав, ну, я готовий прийняти і переховати, але якщо вдарять Вас, то вдарять і нас, але якщо Ви так просите, то ми готові. Аж потім ми бачили, що той путч не вдається, і що він фактично розлетівся за кілька днів. Ну і тоді те славне засідання Верховної Ради 24-го… Я пригадую того, того дня… як вже проголосили, я… то я… я не був ще у соборі Святого Юра, але ми мусимо вертатися до Святого Юра, тому що треба написати заяву блаженнішого, його річ з цієї радісної нагоди, (00:29:00) що Україна…, що Верховна Рада проголосила, проголосила самостійність України, і закликати весь український народ, щоб під час референдуму 1 грудня голосував «так» за самостійність України.

 

Які події, на Вашу думку, мали найбільше значення на шляху України до незалежності?

 

Ну, я сказав, що вже перед тим, коли я говорив про силу, силу Божої благодаті, про вибір цього Папи, Тисячоліття Хрещення Руси-України, і значить, і то, що прийшов Горбачов, Горбачов до влади. Ну, і потім взагалі ті всі…, треба сказати, що весь правозахисний рух і України, і Гельсинської спілки, і так далі, і як створився Рух в Україні, — то було в 89-му, 89-му році, то спричинило, то було вже основним (00:30:00) поштовхом до…, до того, що Україна здоб… фактично доходила до своєї самостійності і незалежності. Але я хочу підкреслити, — я більше працював у тому відтинку, щоб дійшло і до самостійності України, але головно – до визволення, чи, скажімо, до свободи і легалізації Української Греко-Католицької Церкви.

 

Яка роль іноземців у процесі боротьби України за незалежність, зокрема дипломатії і нашої діаспори?

 

Іноземці… були різного роду іноземці. Насамперед, спеціалісти, отже всякі славісти, всіляки політологи, ще тоді називались совєтологи, всі дуже слідкували завжди пильно, що, що діється в Радянському… у Радянському Союзі. І це коло завжди (00:31:00) потім більше зростало. З приходом Горбачова до влади, з тою гласністю, журналісти зачали так би мовити, дуже багато відвідувати Москву, Київ, інші міста Радянського Союзу. Ну, надзвичайно великим авторитетом був академік Сахаров, який… який мав дуже великий лоббі в Західній… в Західньому світі. Президент… Ми то відчули ватиканський… у Ватикані, скажімо, з дипломатами американськими, як прийшов Рейган до влади. Тоді, як він спочатку говорив про імперію зла, потім то перейшло на певну дружбу, яку він, так би мовити, нав’язав з Горбачовим. Отже, дипломати зачали завжди більше і більше цікавитися і запрошувати на певні виступи чи на прийоми, чи на такі, такі різні приватні зустрічі, і журналісти дуже отим всім цікавилися, ну і українська діаспора силою фактів, так само… кожна діаспора в своїй країні (00:32:00) в міру своїх сил інформувала, інформувала свою… державу свого поселення про стан, про стан нашої Церкви і про стан нашого народу, чи то в Канаді, чи… і в Америці. В Канаді, я знаю завжди питання України було досить актуальним, бо в Канаді, коли говорилося про Україну, то це не було чужим поняттям. Іншим, в Європі чи навіть деколи в Америці дуже часто ототожнювали Україну з Росією. Я думаю, що ще дуже великим фактором… То був трагічним фактор, але все ж таки важним, — це була чорнобильська трагедія. Тоді почали говорити про Україну. Бо та трагедія сталася в Україні і то сколихнуло сумлінням, і Захід дуже чуйний на екологію. І що…, якщо…, значить, якщо ми не припильнуємо упорядкованості екологічної, (00:33:00) екологічної, то може настане… наступити велика трагедія не тільки для цієї країни чи для Радянського Союзу, але і для цілого, і для цілого світу. І Папа, значить, він цілий час прямо бомбардував у своїх промовах, що мають бути пошановані основні права людини, що має бути спільний Європейський дім від Атлантики, від Атлантики по Урал, оснований на християнських началах, на тих патронів… і на тих покровителях Європи, якими є Святий Бенедикт, чи Святі Кирило і Мефодій. Отже пов’язав Захід зі Сходом. Отже це були… це був дуже цікавий процес, і історія це буде записувати, як це зацікавлення не тільки Радянським Союзом, але й як тоді йшло, — фактично йшло до того, щоб в безкровний спосіб розпалася (00:34:00) та… та імперія, що… І то для нас віруючих є велика наука, що зло вічно тривати не буде.

 

Наскільки важливою у цьому процесі, у процесі боротьби України за незалежність була громадська думка?

 

Ну, громадська думка вироблялася публічною, очевидно, опінією, і на публічну опінію треба було… треба було впливати. З нашого церковного боку головно від 1988 року працювало ефективно наше пресове, наше пресове бюро, яке очолювала пані Соня Солтус. І з нагоди Тисячоліття появилося… появилися дві… дві сторінки в його (USA TODEY), про стан нашої церкви, і тим самим про стан нашого народу. Ми завжди то пов’язували разом і це пресове бюро поміщувало і публікувало і брошури з нагоди Тисячоліття в англійській… (00:35:00), в англійській, італійській, французькій і в німецькій мові, — про Українську Церкву, про український… народ. Як приїхав… Як приїжджав Горбачов до Риму, до Папи, то я можу признатися, що наше прес-бюро дійсно горіло, то най… найбільші аґенції світу хотіли мати інтерв’ю з блаженнішим чи зі мною, чи з іншими нашими представниками. І, фактично, тема нашої церкви була найбільш, найбільш актуальною, і питання України стало навіть дуже, значить, першочерговим, головно Української Греко-Католицької Церкви, що Горбачов…, що Папа саме хоче в основному добитися свободи для всієї церкви, для всіх віровизнань Радянського Союзу, але головно тій… для тієї підпільної (00:36:00) катакомбної, нелегальної тоді Української Греко-Католицької Церкви. І фактично, хоч цей закон був санкціонований 26 листопада, але вже…, але оприлюднений він був після аудієнції Горбачова в Папи, що було оприлюднено, що греко-католицькі громади України можуть тепер легально… (00:36:21)